пʼятниця, 30 січня 2015 р.

Бог об’являє Себе в природі

      Весь створений світ каже людині про те, що є Творець і об’являє Його людству. Св. Павло вказує, що “Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання” (Римлян 1:20). Хоча людина не може бачити Бога, вона може бачити Його творіння. Це творіння проголошує свого Творця, так само як і годинник передбачає існування годинникаря, і щось про нього об’являє. Так само каже Псалмоспівець: “Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід” (Пс. 19:1).
      Фактично, коли лишень сіється насіння і росте, і приносить урожай, щоб зберегти життя, то це також є нагадуванням про те, що за цим мусить бути Бог; Бог, Який піклується про людину, Бог добра. Св. Павло під час своєї першої місійної подорожі, сказав людям у Лістрі: „але не зоставив Себе Він (Бог) без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші” (Дії 14:17). І навіть поганські письменники це визнавали. Ціцерон дуже давно писав: “Ви не бачите Бога. Все таки ви його пізнаєте з Його діл.”
      На додаток до цього Бог вписав Свій Закон у серце людини. У людини є сумління, яке нагадує їй про те, що треба буде звітуватися перед верховним законодавцем і суддею. Св. Павло говорить про язичників, у яких не було написаного Закону, як він був даний через Мойсея. Проте, каже він, вони: “виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну” (Римлян 2:15). Сумління, що звинувачує є свідченням про існування верховного судді.
      Будь-яка людина, яка наполягає: “Нема Бога” мусить закривати свої очі на всі ці свідчення. Вона повинна ставати досить безглуздою; Писання називає її безумною.
      Проте, правда є в тім, що Бог об’являє Себе людині в природі в дуже обмеженій мірі. Найбільше, що людина може знати, то це те, що Бог – вічний, мудрий і славетний, могутній і справедливий, Бог, Якого треба боятися. Все це залишає людину все-одно в темряві незнання про її особисті взаємини з Богом, про все, що лежить поза цим світом. Цей світ не об’являє того, що Бог замислив для людини у вічності. Те як Бог об’являє Себе в природі виявляє Його, як Бога сили та творіння. І цілком неадекватно він об’являє Його, як Бога благодаті та спасіння.

Армін В. Шутце: ОСНОВНІ ДОКТРИНИ БІБЛІЇ    
  <<<Назад       Далі буде>>>

четвер, 29 січня 2015 р.

Не має наукових доказів

Існування Бога довести раціонально чи науково неможливо. Жодну людину неможливо змусити прийняти реальність Бога раціональною дедукцією. Існування Бога не можна довести в пробірці, хоча це й задовольнило би науковця. Неможливо продемонструвати існування Бога таким само чином, як показують те, що вода складається із водню та кисню. Неможливо прийти до висновку, що Бог існує таким само чином, як вирахувати, що два плюс два дорівнює чотири. Існування Бога пізнається вірою. Це – справа простого вірування у об’явлення, що Бог дав про Себе. Це – справа прийняття свідчень, які Бог представив людині.
Армін В. Шутце: ОСНОВНІ ДОКТРИНИ БІБЛІЇ
<<<Назад        Далі>>>

середа, 28 січня 2015 р.

Псалом 43

Для дириґента хору. Синів Кореєвих. Псалом навчальний. 
Боже, своїми ушима ми чули, наші батьки нам оповідали: велике Ти діло вчинив за їхніх днів, за днів стародавніх:
Ти вигнав поганів Своєю рукою, а їх осадив, понищив народи, а їх Ти поширив!
Не мечем бо своїм вони землю посіли, і їхнє рамено їм не помогло, а правиця Твоя та рамено Твоє, та Світло обличчя Твого, бо Ти їх уподобав!
Ти Сам Цар мій, о Боже, звели ж про спасіння для Якова:
Тобою поб'ємо своїх ворогів, Ім'ям Твоїм будемо топтати повсталих на нас,
бо я буду надіятися не на лука свого, і мій меч не поможе мені,
але Ти нас спасеш від противників наших, і наших ненависників засоромиш!
Ми хвалимось Богом щодня, і повіки Ім'я Твоє славимо, Села,
та однак Ти покинув і нас засоромив, і вже не виходиш із нашими військами:
Ти вчинив, що від ворога ми обернулись назад, а наші ненависники грабували собі наш маєток…
Ти віддав нас на поїд, немов тих овечок, і нас розпорошив посеред народів,
Ти за безцін продав Свій народ, і ціни йому не побільшив!
Ти нас нашим сусідам віддав на зневагу, на наругу та посміх для наших околиць,
Ти нас учинив за прислів'я поганам, і головою хитають народи на нас…
Передо мною щоденно безчестя моє, і сором вкриває обличчя моє,
через голос того, хто лає мене й проклинає, через ворога й месника…
Прийшло було все це на нас, та ми не забули про Тебе, й заповіту Твого не порушили,
не вступилось назад наше серце, і не відхилився наш крок від Твоєї дороги!
Хоч у місце шакалів Ти випхнув був нас, і прикрив був нас смертною тінню,
чи й тоді ми забули Ім'я Бога нашого, і руки свої простягнули до Бога чужого?
Таж про те Бог довідається, бо Він знає таємності серця,
що нас побивають за Тебе щоденно, пораховано нас, як овечок жертовних…
Прокинься ж, для чого Ти, Господи, спиш? Пробудися, не кидай назавжди!
Для чого обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісноту?
Бо душа наша знижилася аж до пороху, а живіт наш приліг до землі…
Устань же, о Помоче наша, і викупи нас через милість Свою!
(Псалми 43:1-27)

неділя, 25 січня 2015 р.

Псалом 42

Розсуди мене, Боже, й справуйся за справу мою із людьми небогобійними, визволь мене від людини обмани та кривди!
Бож Бог Ти моєї твердині, чого ж Ти покинув мене? Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?
Пошли Своє світло та правду Свою, вони мене будуть провадити, вони запровадять мене до Твоєї святої гори та до місць пробування Твого.
І нехай я дістанусь до Божого жертівника, до Бога розради й потіхи моєї, і буду на арфі хвалити Тебе, Боже, Боже Ти мій!
Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!
(Псалми 42:1-5)

пʼятниця, 23 січня 2015 р.

Псалом 41



Для дириґента хору. Псалом навчальний, синів Кореєвих. 
Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя,
душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем?
Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?
Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я многолюдді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святкового натовпу…
Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!
Мій Боже, душа моя тужить в мені, бо я пам'ятаю про Тебе з країни Йордану й Гермону, із гори із Міц'ар.
Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли надо мною.
Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя!
Повім я до Бога: Ти Скеле моя, чому Ти про мене забув? Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?
Ніби кості ламають мені, коли вороги мої лають мене, коли кажуть мені цілий день: Де твій Бог?
Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!
(Псалми 41:1-12)

Бог є

     

Чи є Бог? Звичайно, що є. Люди завжди сприймали це як факт. Коли подивитися на історичні записи, то видно, що в кожному віці люди визнавали те, що є бог або й навіть багато богів. Незалежно від того, яке уявлення мали люди про свого бога чи богів, вони не піддавали сумніву його існування. Біблія також починає говорити про Бога по-простому. Вона припускає, що Його існування не потрібно доводити. Власне кажучи, Псалмоспівець промовляє: “Безумний говорить у серці своїм: “Нема Бога” (Псалом 14:1). Боже існування є самоочевидним.
      Проте люди все-таки заперечують існування Бога. Атеїст відіграє роль безумного, відповідно до Псалмоспівця, і каже: “Нема Бога.” Інші, так само безумні, можуть казати: “Бог – мертвий.” Агностик аж так далеко не знаходять. Він каже: “Я не знаю і не можу знати чи є Бог.” У матеріалістичному світі люди хочуть матеріальних свідчень про існування Бога. В науковий вік люди вимагають наукових доказів. Російський(1) космонавт думає, що він довів свій атеїзм тим, що не знайшов Бога у відкритому космосі.

(1) Очевидно, що мова йде про радянських космонавтів (книга була вперше видана ще до розпаду Радянського Союзу). Так кажуть, що Юрій Гагарін під час свого першого польоту в космос, сміючись, казав, що не бачить Бога (примітка перекладача) 

четвер, 22 січня 2015 р.

Псалом 40

Для дириґента хору. Псалом Давидів. 
Блаженний, хто дбає про вбогого, в день нещастя Господь порятує його!
Господь берегтиме його та його оживлятиме, буде блаженний такий на землі, і Він не видасть його на поталу його ворогам!
На ложі недуги подасть йому сили Господь, усе ложе йому перемінить в недузі його.
Я промовив був: Господи, май же Ти милість до мене, вилікуй душу мою, бо я перед Тобою згрішив!
Вороги мої кажуть на мене лихе: Коли вмре та загине імення його?
А коли хто приходить відвідати, мовить марне: його серце збирає для себе лихе, і як вийде надвір, то говорить про те…
Всі мої вороги між собою шепочуться разом на мене, на мене лихе замишляють:
Негідна річ тисне його, а що він поклався то більше не встане!…
Навіть приятель мій, на якого надіявся я, що мій хліб споживав, підняв проти мене п'яту!
Але, Господи, помилуй мене, і мене підійми, і я їм відплачу,
із того довідаюся, що Ти любиш мене, коли надо мною сурмити не буде мій ворог.
А я через невинність мою Ти підсилиш мене, і перед обличчям Своїм ти поставиш навіки мене!
Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, від віку й до віку! Амінь і амінь!
(Псалми 40:1-14)

середа, 21 січня 2015 р.

Армін В. Шутце: ОСНОВНІ ДОКТРИНИ БІБЛІЇ

Для нас важливо, щоб наші діти ставали мудрими до спасіння через віру в Ісуса Христа. Так само важливо мати добре навчених доктрині християнських учителів, які належним чином можуть об'являти молоді Божий план спасіння. Таким учителям потрібне знання про всі необхідні правди Писань, для того щоб належно навчати та застосовувати Слово Боже.
Армін В. Шутце: ОСНОВНІ ДОКТРИНИ БІБЛІЇ
1) Знання про Бога
     Бог є. 
     Немає наукових доказів
     Бог об'являє себе в природі
                                             Далі буде...

Псалом 39

Для дириґента хору. Псалом Давидів. 
Непохитно надіюсь на Господа, і Він прихилився до мене, і благання моє Він почув.
Витяг мене Він із згубної ями, із багна болотистого, і поставив на скелі ноги мої, і зміцнив мої стопи,
і дав пісню нову в мої уста, для нашого Бога хвалу, нехай бачать багато-хто й пострах хай мають, і хай вони мають надію, на Господа!
Блаженна людина, що Бога вчинила своєю твердинею, і не зверталась до пишних та тих, що вони до неправди схиляються!
Багато вчинив Ти, о Господи, Боже мій, Твої чуда й думки Твої тільки про нас, нема Тобі рівного! Я хотів би все це показати й про це розказати, та воно численніше, щоб можна його розповісти.
Жертви й приношення Ти не схотів, Ти розкрив мені уші, цілопалення й жертви покутної Ти не жадав.
Тоді я сказав: Ось я прийшов із звоєм книжки, про мене написаної.
Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій у мене в серці.
Я проповідував правду в великому зборі, ото, своїх уст не ув'язнюю я, Господи, знаєш Ти,
справедливість Твою не ховав я в середині серця свого, про вірність Твою та спасіння Твоє я звіщав, не таїв я про милість Твою та про правду Твою на великім зібранні.
Тому, Господи, не ув'язни милосердя Свого від мене, а милість та правда Твоя нехай завжди мене стережуть,
бо нещастя без ліку мене оточили, беззаконня мої досягли вже мене, так що й бачити не можу, вони численнішими стали за волосся на моїй голові, і серце моє опустило мене…
Зволь спасти мене, Господи, Господи, поспіши ж бо на поміч мені,
нехай посоромлені будуть, і хай зганьблені будуть усі, хто шукає моєї душі, щоб схопити її! Нехай подадуться назад, і нехай посоромлені будуть, хто бажає для мене лихого!
Бодай скам'яніли від сорому ті, хто говорить до мене: Ага! Ага!
Нехай тішаться та веселяться Тобою всі ті, хто шукає Тебе та хто любить спасіння Твоє, нехай завжди говорять: Хай буде великий Господь!
А я вбогий та бідний, за мене подбає Господь: моя поміч і мій оборонець то Ти, Боже мій, не спізняйся!
(Псалми 39:1-18)

вівторок, 20 січня 2015 р.

Псалом 38

Для дириґента хору. Єдутуна. Псалом Давидів. 
Я сказав: Пильнувати я буду дороги свої, щоб своїм язиком не грішити, накладу я вуздечку на уста свої, поки передо мною безбожний.
Занімів я в мовчанні, замовк про добро, а мій біль був подражнений.
Розпалилося серце моє у моєму нутрі, палає огонь від мого роздумування… Я став говорити своїм язиком:
Повідоми мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, нехай знаю, коли я помру!
Ось відміряв долонею Ти мої дні, а мій вік як ніщо проти Тебе, і тільки марнота сама кожна людина жива! Села.
У темноті лиш ходить людина, клопочеться тільки про марне: громадить вона, та не знає, хто звозити буде оте!
А тепер на що маю надіятись, Господи? Надія моя на Тебе вона!
Від усіх моїх прогріхів визволи мене, не чини мене посміхом для нерозумного!
Занімів я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив,
забери Ти від мене Свій доторк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь…
Ти караєш людину докорами за беззаконня, Ти знищив, як міль, привабність її, кожна людина направду марнота! Села.
Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй благання моє, не будь мовчазний до моєї сльози, бо приходько я в Тебе, мандрівник, як батьки мої всі!
Відверни гнів від мене і я підкріплюся, перше ніж відійду, і не буде мене!
(Псалми 38:1-14)

Сповідання віри - Про владу єпископів

Статті про суперечливі питання, у яких дано перелік зловживань, що виправлені

XXVIII стаття. Про владу єпископів

Багато чого в минулі часи було написано про владу єпископів, і дехто неправильно змішував владу єпископів із владою меча.
Через це необережне непорозуміння виникло багато серйозних воєн, заколотів і повстань. Єпископи під тим приводом, що ця влада була дана їм Христом не лише запровадили нові форми богослужіння і обтяжували сумління правом єпископського відпущення гріхів і анафеми, але вони також насмілювалися садовити на трон і скидати з нього королів та імператорів відповідно до своїх уподобань.
Така наруга вже віддавна засуджувалася вченими та благочестивими людьми в християнському світі.
Через це наші вчителі були змушені заради втіхи сумлінь виділити різницю між духовною і світською владою, мечем і повноваженням, і вони навчали, що і влада, і сила повинні шануватися і поважатися з усім благоговінням, як два найвищих дари Божих на землі.
Наші вчителі обстоюють те, що згідно з Євангелієм, Влада Ключів, або ж влада єпископів, є владою і заповіддю Божою проповідувати Євангеліє, прощати і затримувати гріхи та давати і розподіляти Таїнства.
Тому що Христос послав Апостолів із цією заповіддю: «Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: «Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите,простяться їм, а кому затримаєте,то затримаються!» (Івана 20:21, 23).
[Марка 16:15: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангеліє проповідуйте!»]
Ця Влада Ключів, або ж єпископів, використовується і виконується лише навчанням і проповідуванням Слова Божого та наданням Таїнств (багатьом особам чи окремим, залежно від його покликання). Таким чином передаються не тілесні, але вічні речі та дари, а саме: вічна праведність, Святий Дух і вічне життя.
Ці дари не можуть здобутися ніяким іншим способом, окрім як через проповідування і надавання святих Таїнств, бо св. Павло каже: «Євангеліє...сила Божа на спасіння кожному, хто вірує».
Оскільки ж Влада Церкви, або ж єпископів, обдаровує вічними дарами і використовується та виконується лише через проповідування, то вона зовсім не втручається у світські чи урядові повноваження.
Світська влада має піклуватися справами зовсім іншими від Євангелія. Світська влада не захищає душі, але мечем і фізичними покараннями вона захищає тіло і добро від сили іншиx.
Тому дві влади, духовна і світська, не повинні змішуватися або сплутуватися, тому що духовна влада має завдання проповідувати Євангеліє і надавати Таїнства.
Отже, вона не повинна зазіхати на обовязки інших, не повинна садовити на трон та знімати з нього королів, не повинна скасовувати світські закони чи розхитувати послух до уряду, не повинна приписувати закони світській владі щодо світських справ.
Сам Христос промовив: «Моє Царство не із світу цього»,
і знову: «Хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?»
Павло також писав у Фил. 3:20: «Бо наше громадянство в небі»,
а в 2 Кор. 10:4, 5: «Зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердиньми руйнуємо задуми, і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога».
Таким чином, наші вчителі розрізняють дві влади та обовязки цих двох влад, вказуючи на те, що обидві вони повинні підтримуватися у честі, як найвищі дари Божі на землі.
У випадках, коли єпископи володіють світською владою і мечем, то вони володіють нею не як єпископи Божественним правом, але людським, імператорським правом, що надане Римськими імператорами і королями для тимчасового управління їхніх земель. Така влада не має нічого спільного з Євангельським служінням.
[Тож коли постає питання про юрисдикцію єпископів, то треба відрізняти світську владу від церковної юрисдикції.]
Отже, відповідно до Божественного права єпископським служінням є проповідування Євангелія, прощати гріхи, судити про доктрини та засуджувати доктрини, що суперечать Євангелію і виключати із християнської спільноти безбожних, чия нечестива поведінка є явною. Все це повинне здійснюватися не людською силою, а лише Словом Божим.
Внаслідок цього парафіяльні священики та церкви зобовязані перебувати в послухові до єпископів, згідно з висловом Христовим в Луки 10:16: «Хто слухає васМене слухає».
З іншого боку, якщо вони навчають, установлюють чи запроваджують будь-що суперечливе до Євангелія, то в нас є заповідь у таких випадках слухняними не бути, бо Христос каже в Мт. 7:15: «Стережіться фальшивих пророків».
Св. Павло також пише в Гал. 1:8: «Але якби й ми або Ангел з неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий!»,
а в 2 Кор. 13:8: «Бо нічого не можемо ми проти правди, а за правду».
Знову ж Павло посилається на владу, «якої Господь мені дав на будування, а не на руйнування».
Канонічний закон вимагає те ж саме в частині II, питанні 7, у розділах «Священики» і «Вівці».
Св. Августин також пише у відповіді на листи Петіліана, що не слід слухатися навіть законно обраних єпископів, якщо вони помиляються чи навчають або ж наказують щось протилежне до Божественного Святого Письма.
Яку б іншу владу чи сферу повноважень не мали єпископи в різноманітних питаннях (наприклад, в справах подружжя і в справах про десяту частину), вони мають їх за допомогою людського права. Однак, коли єпископи недбалі у виконанні таких обовязків, то князі зобовязані, подобається їм те чи ні, чинити правосуддя своїм підданим заради миру і запобігання розбрату та безладдя в їхніх землях.
Крім того, точиться суперечка щодо того, чи мають єпископи владу запроваджувати в церквах обряди, чи встановлювати правила щодо їжі, свят та ієрархії духівництва.
Ті, що приписують таку владу єпископам, цитують Христів вислів у Ів. 16:12, 13: «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди».
Вони також наводять у Діях 15:20, 29, де було заборонене споживання крові та задушенини.
Крім того, вони посилаються на той факт, що суботу було змінено на неділювсупереч, як вони кажуть, до Десяти Заповідей. До жодного випадку не апелюється та не форсується так наполегливо, як до зміни суботи, бо таким чином вони бажають відстоювати думку, що влада Церкви є насправді великою, тому що Церква звільнилася від частини і змінила частину Десяти Заповідей.
Щодо цього питання, наші вчителі стверджують, що єпископи не мають влади запроваджувати чи встановлювати будь-що протилежне до Євангелія, як-то було зазначено вище, і як-то навчається канонічним законом через всю девяту Відмінність.
Видання законів, що виходять із особистих точок зору та вимоги їх дотримуватися, щоб добитися відпущення гріхів і здобути благодать, є явно протилежним до Божої заповіді та Слова,
тому що богозневажається слава Христової заслуги, коли ми гадаємо, що за допомогою таких обрядів ми заробимо благодать.
Також очевидним є те, що через таке уявлення людські обряди в християнстві незлічувано помножилися в той час, коли вченню стосовно віри та праведності віри було майже покладено край. Мало не щодня приписувалися нові свята і нові пости, запроваджувалися нові обряди та нові благоговіння перед святими для того, щоб такими ділами заробити благодать і все добре від Бога.
[Таким чином у минулі часи збільшувалися Покаянні Канони, сліди яких ми все ще бачимо у деяких епітиміях.]
Знову ж таки, ті, що запроваджують людські обряди, також діють всупереч Божій заповіді, коли вони приписують гріх їжі, дням і подібним речам та обтяжують християнський світ ярмом такого закону, наче для того, щоб заробити Божу благодать, серед християн слід було б проводити служіння Богові, подібне до служби левитів, і так наче Бог наказав Апостолам і єпископам, щоб те запровадити, як-то про те дехто написав.
Цілком імовірно, що деяких єпископів було введено в оману прикладом із Закону Мойсея.
Результатом було те, що постали незліченні правила, наприклад, що смертельним гріхом є виконувати ручну роботу на свята (навіть, якщо те не спричиняє образи для інших), що смертельним гріхом є пропустити сім годин (канонічні години, або ж сім щоденних годин молитви, приписаних для ченців тощо.Прим. перекладача), що певний вид їжі забруднює сумління, що піст є ділом, що примирює нас із Богом, що у визначеному випадку гріхи не прощаються, допоки прощення не дістається від особи, ким той гріх затримано, незважаючи на той факт, що канонічний закон нічого не каже про затримання вини, а лише говорить про затримання церковної кари.
Звідки єпископи одержали право і владу навязувати такі вимоги християнському світові, щоб спіймати в пастку людські сумління? У Діях 15:10 св. Петро забороняє накладання ярма на шию учнів. І св. Павло сказав у 2 Кор. 10:8, що влада була дана на будування, а не на руйнування. Чому ж тоді вони помножують гріхи такими вимогами?
Крім того, є ясні місця у Святому Письмі, що забороняють запровадження таких правил з метою зароблення Божої благодаті, чи наче вони необхідні для спасіння.
Так св. Павло каже в Кол. 2:16, 17: «Тож хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи,бо це тінь майбутнього, а тіло Христове».
Знову в Кол. 2:20-23: «Отож, як ви вмерли з Христом для стихій світу, то чого ви, немов ті, хто в світі живе, пристаєте на постанови: не дотикайся, ані їж, ані рухай, бо то все знищиться, як уживати його,за приказками та наукою людською. Воно ж має вид мудрости в самовільній службі й покорі та в знесилюванні тіла, та не має якогось значення, хіба щодо насичення тіла».
У Тит. 1:14 св. Павло також забороняє вважати на юдейські байки, ані на накази людей, що від правди відвертаються.
Сам Христос каже про тих, що накладають людські обряди на людей: «Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих» (Мт. 15:14).
Він відкидає таке служіння Богові і каже: «Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем» (Мт. 15:13).
Якщо ж єпископи мають право обтяжувати церкви незліченними вимогами і таким чином ловлять в пастку сумління, чому ж тоді Святе Письмо так часто забороняє створення та дотримування людських правил? Чому ж тоді воно називає їх ученнями диявола? Чи може бути так, що Святий Дух попереджував їх просто так?
Оскільки такі правила, що були запроваджені, як необхідні для того, щоб умилостивити Бога та заслужити благодать, є протилежними до Євангелія, то не є правильним з боку єпископів вимагати такі служіння Богові.
Необхідно зберегти вчення про християнську свободу в християнському світі, а саме, що ярмо закону не є необхідним для спасіння,
як-то св. Павло пише у Гал. 5:1: «Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства». Слід відстоювати головну статтю Євангелія, а саме, що ми одержуємо благодать Божу через віру в Христа без наших заслуг; ми не заслуговуємо її служіннями для Бога, що запроваджені людьми.
Що ж тоді нам казати про неділю та інші подібні церковні постанови та обряди? На це наші вчителі відповідають, що єпископи чи пастирі можуть створювати правила, щоб у церкві все робилося в доброму ладі, але не як засіб здобування Божої благодаті чи заплати за гріхи, а також не для того, щоб обтяжувати людські сумління, розглядаючи це, як необхідні служіння для Бога, і вважаючи гріхом пропускати їх дотримання, навіть якщо те нікому не завдає образи.
Так св. Павло розпоряджається в 1 Кор. 11:5, що жінки повинні покривати свої голови у зібранні. Він також розпоряджається, що проповідники зібрання не повинні говорити всі одночасно, але один за одним, за порядком.
Добре для християнської громади виконувати такі приписи заради любові та миру, слухатися єпископів і парафіяльних священиків у таких питаннях, і дотримуватися правил таким чином, щоб то не завдавало образи іншим, і щоб у церкві не було безладдя та непристойної поведінки.
Однак сумління не слід обтяжувати, стверджуючи, що те необхідне для спасіння чи, що гріхом є того не дотримуватися, навіть якщо тим нікому не завдається образи, так само як і ніхто не повинен казати, що жінка грішить, якщо без образи для інших вона виходить з дому з непокритою головою.
Подібним до цього є й дотримання неділі, Великодня, Пятидесятниці та подібних свят і звичаїв.
Ті, що вважають призначення неділі замість суботи необхідним запровадженням, дуже помиляються,
бо Святе Письмо скасувало суботу і навчає, що після об`явлення Євангелія всі обряди старого закону можуть пропускатися.
Так чи інакше, для того щоб люди могли знати про те, коли вони повинні збиратися, слід було призначити певний день, Християнська Церква для цієї мети призначила неділю, і вона була більш схильною і радою це зробити, щоб люди могли мати приклад християнської свободи, і могли знати, що ні дотримання суботи, ані будь-якого іншого дня не є обовязковими.
Є багато помилкових дискусій про перетворення закону, про обряди Нового Заповіту і про зміну суботи, котрі всі постали з неправдивої та помилкової точки зору, що в християнському світі слід мати служіння Богові, подібні до служінь левитів і юдеїв, і що Христос заповідав Апостолам і єпископам винаходити нові обряди, що були б обовязковими для спасіння.
Такі помилки запровадилися в християнському світі, коли більше не навчалася і не проповідувалася в ясності і чистоті праведність віри.
Дехто сперечається про те, що хоча неділі не слід дотримуватися, як божественного обовязку, все одно слід її дотримуватися, як майже божественного зобовязання, і вони приписують вид і обсяг роботи, що може бути зробленим в день відпочинку.
Чим же є такі дискусії, як не пастками для сумлінь? Бо хоча вони беруться прояснити та помякшити людські правила, не може все ж таки бути поміркованості чи помякшення, допоки залишається і панує та точка зору, що їх дотримання є обовязковим. А ця точка зору залишатиметься, допоки не буде розуміння виправдання вірою і християнської свободи.
Апостоли розпорядилися, щоб утримуватися від крові та задушенини. Хто дотримується нині цієї заборони? Ті, що не дотримуються її не чинять жодного гріха, тому що Апостоли не бажали обтяжувати сумління таким тягарем, але заборонили це лише тимчасово, щоб уникнути образи.
Слід звертати увагу на головну статтю віри, а це не скасовується апостольською постановою.
Навряд чи хоч один стародавній канон дотримується сьогодні відповідно до букви, і багато правил виходять із ужитку день за днем навіть серед тих, що найбільш ревно дотримуються таких обрядів.
Неможливо якось радити чи допомагати сумлінням, допоки не практикуватиметься таке помякшення, коли визнаватиметься, що такі правила не вважатимуться за обовязкові, і що нехтування ними не ранитиме сумлінь.
Єпископи могли б легко підтримувати послух людей, якби вони не наполягали на дотриманні правил, що не можуть бути дотриманими без гріха.
Однак тепер вони надають Таїнство в одній формі та забороняють надавання в двох формах. Знову ж таки, вони забороняють кліру одружуватися, і нікому не дозволяють служити, допоки та людина не поклянеться, що вона не проповідуватиме цього вчення, хоча, поза всяким сумнівом, воно в згоді зі Святим Євангелієм.
Наші церкви не просять про те, щоб єпископи поновляли мир і єдність за рахунок їхньої честі та гідності (хоча в разі потреби це є обовязком єпископів),
але вони лише просять, щоб єпископи послабили певні нерезонні тягарі, що раніше в Церкві не існували і були запроваджені проти звичаю Вселенської Християнської Церкви.
Можливо, для їхнього запровадження були певні підстави, проте вони не пристосовані до нашого часу.
Не можна також заперечувати, що деякі правила було запроваджено через брак розуміння. Відповідно, єпископи повинні бути настільки милостивими, щоб помякшити ці правила, наскільки ці зміни не руйнують єдності християнських церков. Бо ж багато правил, що було винайдено людьми, вийшли з ужитку з плином часу і не є обовязковими, як про те свідчить сам папський закон.
Однак, якщо це неможливо, і їх неможливо переконати в тому, щоб вони помякшили чи скасували людські правила, котрих не можна дотриматися без гріха, то ми зобовязані слідувати за Апостольським правилом, що наказує нам слухатися Бога більше, ніж людей.
Св. Петро забороняє єпископам панувати так, наче вони мають владу примушувати церкви діяти відповідно до волі єпископів.
Не нашим наміром є знаходити шляхи скорочення єпископської влади, але ми прагнемо
і молимось, щоб вони не могли примусити наші сумління грішити. Якщо вони цього робити не хочуть та ігнорують наші прохання, нехай вони подумають про те, яку вони дадуть відповідь перед Господнім лицем за те, що своєю впертістю вони створювали передумови до розколу та схизми, чому вони дійсно повинні були допомогти запобігти.  

понеділок, 19 січня 2015 р.

Хрещення Господнє

І охристившись Ісус, зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього.
І ось голос почувся із неба: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!
(Від Матвія 3:16,17)

субота, 17 січня 2015 р.

Псалом 37

Псалом Давидів. На пам'ятку. 
Господи, не карай мене в гніві Своїм, і не завдавай мені кари в Своїм пересерді,
бо прошили мене Твої стріли, і рука Твоя тяжко спустилась на мене…
Від гніву Твого нема цілого місця на тілі моїм, немає спокою в костях моїх через мій гріх,
бо провини мої переросли мою голову, як великий тягар, вони тяжчі над сили мої,
смердять та гниють мої рани з глупоти моєї…
Скорчений я, і над міру похилений, цілий день я тиняюсь сумний,
бо нутро моє повне запалення, і в тілі моїм нема цілого місця…
Обезсилений я й перемучений тяжко, ридаю від стогону серця свого…
Господи, всі бажання мої перед Тобою, зідхання ж моє не сховалось від Тебе.
Сильно тріпочеться серце моє, опустила мене моя сила, навіть ясність очей моїх і вона не зо мною…
Друзі мої й мої приятелі поставали здаля від моєї біди, а ближні мої поставали оподаль…
Тенета розставили ті, хто чатує на душу мою, а ті, хто бажає нещастя мені, говорять прокляття, і ввесь день вимишляють зрадливе!
А я, мов глухий, вже не чую, і мов той німий, який уст своїх не відкриває…
І я став, мов людина, що нічого не чує і в устах своїх оправдання не має,
бо на Тебе надіюся я, Господи, Ти відповіси, Господи, Боже мій!
Бо сказав я: Нехай не потішаться з мене, нехай не несуться вони понад мене, коли послизнеться нога моя!
Бо я до упадку готовий, і передо мною постійно недуга моя,
бо провину свою визнаю, журюся гріхом своїм я!
А мої вороги проживають, міцніють, і без причини помножилися мої недруги…
Ті ж, хто відплачує злом за добро, обчорнюють мене, бо женусь за добром…
Не покинь мене, Господи, Боже мій, не віддаляйся від мене,
поспіши мені на допомогу, Господи, Ти спасіння моє!
(Псалми 37:1-23)

пʼятниця, 16 січня 2015 р.

Сповідання віри - Про чернецькі обітниці

Сповідання віриСтатті про суперечливі питання, у яких дано перелік зловживань, що виправленіXXVII стаття. Про чернецькі обітниці
Обговорюючи чернецькі обітниці, слід розпочати з думок, що були тут викладені щодо них, яким життям жили в монастирях, і як багато зі щоденних тамтешніх звичаїв суперечили не лише Слову Божому, але й папським канонам.
У часи св. Августина чернецьке життя було добровільним. Згодом, коли спотворилися правдива дисципліна та вчення, було винайдено чернецькі обітниці, і було вжито спробу відновити дисципліну засобом цих покликань, неначе в добре вигаданій вязниці.
Окрім чернецьких обітниць, були введені інші вимоги,
і на багатьох людей були накладені такі пута і тягарі перед тим, як вони досягнуть відповідного віку.
Багато людей вступили в чернецьке життя через незнання, бо хоча вони і не були надто молодими, проте вони не оцінили достатньо або не зрозуміли своєї сили.
Всі ті, що таким чином спіймалися в пастку і заплуталися, були вимушені залишитися там, незважаючи на той факт, що навіть папські канони могли багатьох із них звільнити.
Це все було ще суворіше в жіночих монастирях, ніж у чоловічих, хоча варто було б виявити більше розважливості до жінок, як до слабшої статі.
Така жорсткість і суворість не подобалися також багатьом благочестивим людям у минулому, тому що вони побачили, що і хлопчиків, і дівчаток було вкинено в монастирі, щоб забезпечити їхнє існування. Вони також мусили побачити, в яке зло вилились такі угоди, в яку ганьбу і обтяжені сумління.
Багато людей скаржилися на те, що в цьому серйозному питанні церковні канони суворо не дотримувалися.
Крім того, чернецькі обітниці завоювали таку репутацію, якою, як відомо, багато монахів, навіть невеликого розуму, не були задоволені.
Висловлювалися претензії на те, що чернецькі обітниці були рівними Хрищенню, і що чернецьким життям можна було заробити прощення гріхів і виправдання перед Богом.
І навіть більше,додавалося, що чернецьке життя не лише заробляло праведність і побожність, але й також цим життям дотримувалися приписи та поради, що входять до Святого Євангелія,
і, таким чином, чернецькі обітниці прославлялися більше від Хрищення. Також висловлювалися претензії на те, що більші заслуги можна здобути чернецьким життям, аніж всякими іншими станами життя, що запроваджені Богомчи то пастирем, чи то проповідником, а чи правителем, князем, паном, чи кимось подібним, з яких усі служать у своїх призначених покликаннях відповідно до Божого Слова і заповіді, не приписуючи собі вищої духовності.
Нічого з цього не можна заперечити, бо все це можна знайти в їхніх власних книгах.
Крім того, людина, що таким чином потрапила і заманилася в монастир, мало дізнавалася про Христа. Раніше монастирі були школами Святого Письма та інших галузей навчання, що корисне для Християнської Церкви, так що із монастирів виходили пастирі та єпископи. Але тепер картина змінилася.
Раніше люди збиралися і приймали чернецьке життя, щоб вивчити Святе Письмо, проте нині висловлюються претензії, що чернецьке життя має таку природу, що ним заробляються Божа благодать і виправдання перед Богом. Його навіть називають станом досконалості і вважають набагато вищим за інші стани, що запроваджені Богом.
Все це тут згадано без перекручення, щоб можна було краще збагнути і зрозуміти, про що наші вчителі навчають і проповідують.
З одного боку, щодо тих, хто бажає одружитися, серед нас навчається, що всі ті, хто не підходить до целібату, мають силу, право і повноваження одружуватися, тому що обітниці не можуть знищити Божий порядок і заповідь.
Божа заповідь у 1 Кор. 7:2 проголошує: «Щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка».
Не лише заповідь Божа наполягає на цьому, веде і змушує нас до цього, але й Боже творіння і порядок також спрямовують усіх, що не мають наділеного дару незайманості, до шлюбу особливою дією Божою. Це випливає із слів Самого Бога у 1 М. 2:18: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього».
[Отже, не грішать ті, хто виконує цю заповідь та припис Божий.]
Як можна цьому заперечити? Незалежно від того, як хтось вихвалятиме свою обітницю і обовязок, незалежно від того, як він високо їх прославлятиме, все ж неможливо скасувати Божу заповідь.
Вчені кажуть, що обітниця, зроблена всупереч папському канону, не зобовязує. Наскільки меншими мусять бути їхні зобовязання, законність і сила, якщо вони суперечать Божій заповіді!
Якби не було причин, що дозволяли б відміну зобовязань обітниці, то папи не змогли б відпускати та звільняти людей від такого зобовязання, тому що жодна людина не має права скасовувати зобовязання, що походить від Божественного Закону.
Відповідно, папи добре усвідомлювали, що стосовно таких зобовязань слід проявляти певні помякшення, і часто давали звільнення від них,
як у випадку з королем Арагонським та багатьма іншими. Якщо звільнення дарувалося для виконання тимчасових інтересів, наскільки більше слід дарувати звільнення для потреб людських душ!
Чому ж тоді наші опоненти так наполягають на тому, що обітниці мають дотримуватися без переконання в тому, чи обітниця є належною? Адже обітниця має стосуватися того, що можливе і добровільне, і мусить бути без примусу.
Однак добре відомо, до якої міри постійна цнотливість лежить в межах людської сили і здатності,
і є лише декілька, чи з чоловіків, чи з жінок, що прийняли самі чернецьку обітницю охоче, і після належного розмірковування. Перед тим як прийти до правильного рішення, їх переконували прийняти чернецькі обітниці, а інколи їм те навязували силою чи до того змушували.
Згідно з цим, не є правильним так необачно та наполегливо сперечатися про зобовязання обітниць, оскільки загально припускається, що це все належить до самої природи та характеру обітниці, що вона має бути добровільною, і що вона повинна прийматися лише після належного розмірковування і порад.
Декілька канонів та папських правил скасовують обітниці, що були взятими у віці до пятнадцяти років. Вони дотримуються тієї точки зору, що до цього віку людина не володіє достатнім розумінням, щоб визначити чи встановити порядок свого цілого майбутнього життя.
Інший канон поступається ще кількома роками людській кволості, бо він забороняє прийняття обітниці до вісімнадцятилітнього віку.
На підставі цього застереження більшість ченців мають виправдання і причину для покидання своїх монастирів, оскільки більшість із них вступили в монастир у дитинстві перед досягненням такого віку.
Нарешті, хоча скасування чернецьких обітниць могло осуджуватися, з того не випливає, що шлюб тих, що розірвали їх, має бути розірваним.
Тому що святий Августин у питанні 27, розділі I, книги «Nuptiarum» каже, що такий шлюб не повинен розриватися, а святий Августин не є незначним авторитетом у Християнській Церкві, хоча навіть дехто пізніше вважав інакше, як він.
Хоча Божа заповідь стосовно шлюбу звільняє багатьох від чернецьких обітниць, наші вчителі все ще пропонують більше причин того, чому чернецькі обітниці є такими, що не мають сили. Бо всяке служіння Богові, що вибране та запроваджене людьми для здобуття праведності і Божої благодаті без заповіді і веління Божого, противне Богові і Святому Євангелію та суперечить Божій заповіді. Так і Сам Христос промовляє в Мт. 15:9: «Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей».
Св. Павло також кругом навчає, що не слід шукати праведності в заповідях і служіннях, що запроваджені людьми, але що праведність і побожність в очах Божих приходять від віри і довіря, коли ми віримо, що Бог благодатно приймає нас заради Христа, Свого Єдиного Сина.
Цілком очевидним є те, що монахи навчали та проповідували про те, що їхнє винайдене духовне життя викуповує гріх і здобуває Божу благодать і праведність. Хіба ж не зменшує це слави та честі благодаті Христової та хіба не заперечує це виправдання вірою?
З цього випливає, що такі вже звичні обітниці були недоречним та неправдивим служінням Богові. Отже, вони не є зобовязуючими, тому що
непобожна обітниця, зроблена всупереч Божій заповіді, є такою, що не має сили. Навіть канони навчають, що клятва не може зобовязувати до вчинення гріха.
Св. Павло каже в Гал. 5:4: «Ви, що Законом виправдовуєтесь, полишилися без Христа, відпали від благодаті!»
Подібним чином і ті, що хотіли би виправдатися обітницями полишилися без Христа і відпали від Божої благодаті,
тому що вони відбирають від Христа, Який лише Один виправдовує, Його честь і обдаровують тією честю свої обітниці та чернецьке життя.
Не можна заперечити того, що монахи навчали та проповідували, що вони виправдовуються та здобувають прощення гріхів своїми обітницями, чернецьким життям і обрядами. Власне, вони винайшли ще непорядніші і абсурдніші вимоги, а саме, що вони могли вживати свої добрі діла і щодо інших.
Якби хтось був схильним перерахувати всі ті вимоги з тією метою, щоб докорити їм, то скільки всього було б зібрано, чого соромилися б тепер самі монахи і вони ж ніколи б не бажали, щоб усе те трапилося!
Крім цього всього, вони переконували людей, що винайдені духовним станом ордени є християнською досконалістю.
Звичайно ж, цеперебільшення діл, як засобу для здобування виправдання.
Але ж це не є малою образою в Християнській Церкві, коли народові радять таке служіння Богові, що запроваджене людьми без заповіді Божої, і навчається, що таке служіння виправдає людей перед Богом і зробить їх праведниками. Тому що виправдання вірою, котре має наголошуватися понад усе в Християнській Церкві, затьмарюється тоді, коли людські очі засліплюються ось такою цікавою «ангельською» духовністю та облудою убогості, покірності та цнотливості.
Крім того, затьмарюються заповіді Божі та належне служіння тоді, коли людям кажеться про те, що монахи самі перебувають у стані досконалості. Бо християнська досконалість є в тому, щоб ми боялися Бога відверто усім своїм серцем, і все ж таки мали щиру впевненість, віру та довіря, що заради Христа ми маємо ласкавого та милостивого Бога, і що ми можемо і повинні молитися і просити в Бога того, що ми потребуємо, і з упевненістю очікувати від Нього допомоги у кожному стражданні, повязаному з нашим осібним покликанням та місцем у житті; і водночас робити добрі діла для інших і старанно іти за своїм покликанням.
Правдива досконалість і правильне служіння Богові складається із цього, а не з жебрацтва чи носіння чорних або ж сірих сутан і т. д.
Однак звичайні люди, коли чують, що стан целібату вихваляється понад усяку міру, роблять багато шкідливих висновків із такого хибного захоплення від чернецького життя,
бо ж із цього випливає те, що їхні сумління непокояться через те, що вони одружені.
Коли звичайна людина чує, що лише жебрацтво є досконалим, то вона не впевнена, чи вона може утримувати свої набутки і займатися справою без гріха.
Коли ці люди чують про те, що не мститися є всього-навсього Євангельською порадою, то природньо, що хтось зможе зробити висновок, що не грішним ділом буде мститися поза своєю службою.
Інші все ж гадають, що за когось мститися не є правильним для християн взагалі, навіть в урядові.
Записано багато також прикладів, коли чоловіки залишали своїх дружин і дітей, а також світську службу, щоб знайти прихисток у монастирі.
Це, як вони називають,втеча від світу і пошук більше вгодного Богові життя. Вони не могли зрозуміти, що Богові слід служити виконанням тих заповідей, що дані Богом, а не дотримуванням заповідей, що були винайдені людьми.
Праведний і досконалий спосіб життя спирається на Божі заповіді, з іншого боку, те життя, що не має за собою Божих заповідей, є небезпечним.
Виникла необхідність добре навчити про це людей.
Раніше Жерсон осуджував помилку монахів щодо досконалості і зазначав, що то було новизною в його час говорити про чернецьке життя, як стан досконалості.
Таким чином, є багато безбожних точок зору та помилок, що асоціюються з чернецькими обітницями: що вони виправдовують і роблять праведними людей перед Богом, що вони складають християнську досконалість, що вони є способом здійснення як Євангельських порад, так і Євангельських приписів, і що вони представляють діла надлишкові, що ми їх не зобовязані здійснювати перед Богом.
Оскільки все це хибне, марне і винайдене, то чернецькі обітниці не мають сили.  

Псалом 36

Не розпалюйся гнівом своїм на злочинців, не май заздрости до беззаконних,
бо вони, як трава, будуть скоро покошені, і мов та зелена билина пов'януть!
Надійся на Господа й добре чини, землю замешкуй та правди дотримуй!
Хай Господь буде розкіш твоя, і Він сповнить тобі твого серця бажання!
На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить,
і Він випровадить, немов світло, твою справедливість, а правду твою немов південь.
Жди Господа мовчки й на Нього надійся, не розпалюйся гнівом на того, хто щасливою чинить дорогу свою, на людину, що виконує задуми злі.
Повстримайсь від гніву й покинь пересердя, не розпалюйся лютістю, щоб чинити лиш зло,
бо витяті будуть злочинці, а ті, хто вповає на Господа землю вспадкують!
А ще трохи й не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його і не буде його,
а покірні вспадкують землю, і зарозкошують миром великим!
Лихе замишляє безбожний на праведного, і скрегоче на нього своїми зубами,
та Господь посміється із нього, бачить бо Він, що наближується його день!
Безбожні меча добувають та лука свого натягають, щоб звалити нужденного й бідного, щоб порізати людей простої дороги,
та ввійде їхній меч до їхнього власного серця, і поламані будуть їхні луки!
Краще мале справедливого, ніж велике багатство безбожних, і то багатьох,
бо зламані будуть рамена безбожних, а справедливих Господь підпирає!
Знає Господь дні невинних, а їхня спадщина пробуде навіки,
за лихоліття не будуть вони посоромлені, і за днів голоду ситими будуть.
Бо загинуть безбожні, і Господні вороги, як овечий той лій, заникнуть, у димі заникнуть вони!
Позичає безбожний і не віддає, а праведний милість висвідчує та роздає,
бо благословенні від Нього вспадкують землю, а прокляті від Нього понищені будуть!
Від Господа кроки людини побожної ставляться міцно, і Він любить дорогу її;
коли ж упаде, то не буде покинена, бо руку її підпирає Господь.
Я був молодий і постарівся, та не бачив я праведного, щоб опущений був, ні нащадків його, щоб хліба просили.
Кожен день виявляє він милість та позичає, і над потомством його благословення.
Ухиляйся від злого та добре чини, та й навіки живи!
Бо любить Господь справедливість, і Він богобійних Своїх не покине, вони будуть навіки бережені, а насіння безбожних загине!
Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній.
Уста праведного кажуть мудрість, язик же його промовляє про право,
Закон Бога його в його серці, кроки його не спіткнуться.
А безбожний чатує на праведного, і пильнує забити його,
та Господь не зоставить його в руках того, і несправедливим не вчинить його, коли буде судити його.
Надійся на Господа, та держися дороги Його, і піднесе Він тебе, щоб успадкувати землю, ти бачитимеш, як понижені будуть безбожні.
Я бачив безбожного, що збуджував пострах, що розкоренився, немов саморосле зелене те дерево,
та він проминув, й ось немає його, і шукав я його, й не знайшов!
Бережи неповинного та дивися на праведного, бо людині спокою належить майбутність,
переступники ж разом понищені будуть, майбутність безбожних загине!
А спасіння праведних від Господа, Він їхня твердиня за час лихоліття,
і Господь їм поможе та їх порятує, визволить їх від безбожних і їх збереже, бо вдавались до Нього вони!
(Псалми 36:1-40)

четвер, 15 січня 2015 р.

Сповідання віри - Про відмінність у їжі

Сповідання віри
Статті про суперечливі питання, у яких дано перелік зловживань, що виправлені
XXVI стаття. Про відмінність у їжі

Раніше люди навчали, проповідували і писали, що приписи щодо їжі та подібних традицій, що були запроваджені людьми, служать заробленню благодаті та спокутою за гріхи.
Через цю причину щоденно винаходилися нові пости, нові церемонії, нові постанови і всяке таке інше. За ними палко і наполегливо слідкували, ніби вони були обовязковими богослужіннями, якими зароблялася благодать, якщо їх дотримуватися, і чинився великий гріх, якщо їх не було дотримано.
Від цього в Церкві виникло багато шкідливих помилок.
По-перше, таким чином затьмарюються благодать Христова і вчення стосовно віри, і все ж Євангеліє серйозно переконує нас і сильно наполягає на тому, щоб ми ставилися до заслуги Христової, як до чогось великого і дорогоцінного, і знали, що віру в Христа слід цінувати над усіма ділами.
Через це святий Павло так енергійно боровся проти Закону Мойсеєвого і проти людських традицій, щоб ми змогли пізнати, що в очах Божих ми не стаємо добрими через наші діла, але що лише вірою в Христа, ми отримуємо благодать заради Христа.
Це вчення майже повністю було припинене тими, котрі навчали, що благодать слід заробити приписаними постами, відмінностями в їжі, одязі і т. д.
[Щодо покаяння, віра не згадувалась; виставлялися тільки діла викуплення; у них, видавалося, полягало ціле покаяння.]
По-друге, такі традиції також затьмарили заповіді Божі, тому що ці традиції було піднесено понад Божі заповіді.
Також вважалося християнським життям те: коли хтось дотримувався таким чином свят, таким чином молився, таким чином постив і таким чином одягався, то вважалося, що він живе духовним, християнським життям.
З іншого боку, інші необхідні добрі діла вважалися світськими та недуховними: діла, що їх кожен мав виконувати відповідно до свого покликання: наприклад, що чоловік повинен трудитися для того, щоб підтримувати свою дружину і дітей, і виховувати їх в страхові Божому; що дружина повинна народжувати дітей і піклуватися про них, що князь і посадові особи повинні керувати землею і людьми і т. д.
Такі діла, що заповідані Богом, мали вважатися світськими та недосконалими, водночас лише традиції слід було наділяти чарівним титулом святих і досконалих діл. Тому не було ні кінця, ні краю у створенні таких традицій.
По-третє, такі традиції стали тяжким гнотом для сумління, бо неможливо було дотриматися усіх традицій, і все ж таки люди вважали, що вони необхідні для служіння Богові.
Жерсон пише, що багато хто через це впав у відчай, а дехто навіть закінчив життя самогубством, тому що вони не чули нічого про втіху благодаті Христової.
У творах сумістів і каноників ми можемо побачити, як бентежилися сумління через те, що вони намагалися порівняти традиції і шукали помякшення, щоб звільнити сумління.
Але вони так були зайняті цими зусиллями, що нехтували усім християнським вченням про важливіші речі, такі, як віру, втіху в суворих випробуваннях і подібно до того.
Багато благочестивих і освічених людей перед нами також скаржилися про те, що такі традиції спричиняли так багато розбрату в Церкві, що побожні люди не мали змоги правильного пізнання Христа. Жерсон та інші висловлювали з цього приводу велике незадоволення.
Та й Августинові також не подобалося, що сумління поневолювалося стількома багатьма традиціями, і у звязку з цим він навчав, що їх не слід обовязково дотримуватися.
Наші вчителі про це не навчали зі злоби чи зневаги до духовної влади,
але нагальна потреба змусила їх навчати про вищезазначені помилки, що постали з неправильної оцінки традицій.
Святе Євангеліє вимагає, що в церквах має і мусить наголошуватися вчення про віру, проте це вчення не можна розуміти так, ніби благодать заробляється самовибраними ділами.
Тож навчається, що дотриманням вказаних людських традицій не можна заробити благодаті, умилостивити Бога, чи відкупитися за гріхи. Відповідно до цього, їх не можна видавати за необхідне служіння Богові.
Причини для цього слід навести зі Святого Письма. У Матвія 15:1-20 Христос захищає Апостолів за недотримання звичних традицій, і Він додає: «Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають науклюдських заповідей...» (Мт. 15:9).
Оскільки Він називає їх даремним шануванням, то вони не мають бути обовязковими. Після того Христос каже: «Не те, що входить до уст, людину сквернить».
Павло також говорить у Рим. 14:17: «Царство Боже не пожива й питво»,
а в Кол. 2:16 він каже: «Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято» і т. д.
У Діях 15:10, 11 Петро каже: «Отож, чого Бога тепер спокушуєте, щоб учням на шию покласти ярмо, якого ані наші отці, ані ми не здолали понести? Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони».
Тут Петро забороняє обтяження сумлінь додатковими зовнішніми обрядами, чи то Мойсеєвими, чи то іншими.
У 1 Тим. 4:1, 3 такі заборони, як заборона їжі чи шлюбу називаються вченнями диявола, тож впровадження чи здійснення таких діл з метою заробити прощення гріхів чи з думкою, що кожен, хто не здійснює цього не є християнином, є прямо протилежними до Святого Євангелія.
Хоча наших учителів було звинувачено в тому, що вони, як Йовініан, забороняють умертвіння плоті і дисципліну, проте їхні твори показують дещо інше.
Вони завжди навчали стосовно Святого Хреста, що християни зобовязані страждати,
і це правдиве і реальне, а не вигадане умертвіння плоті.
Вони також навчають, що кожен зобовязаний з допомогою таких тілесних вправ, як піст та інше дисциплінування, вести таке життя, щоб не давати підстави для гріха, але й не так, наче він хоче заробити такими ділами благодать.
Такі тілесні вправи не повинні обмежуватися певними визначеними днями, але повинні виконуватися постійно.
Христос про це говорить у Луки 21:34: «Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та пянством»,
і знову: «Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту».
Павло казав, що він умертвляв своє тіло і неволив його,
і цим він указав, що метою умертвління тіла є не заробіток благодаті, а утримування тіла в такому стані, щоб здійснювати свої обовязки відповідно до покликання.
Таким чином, піст сам по собі не відкидається, але відкидається те, що вимагає необхідного служіння постом у приписані дні і визначеною їжею, тому що це бентежить сумління.
З нашого боку також збережено багато традицій і обрядів (як-от: літургія меси та різноманітні гімни, свята і тому подібне), що слугують збереженню порядку в Церкві.
Водночас, однак, людей навчають, що такі зовнішні форми служіння не виправдовують нас перед Богом, і що їх слід дотримуватися без обтяжування сумлінь, про що можна сказати, що не є гріхом їх пропустити, якщо те робиться без ганьби.
Давні отці використовували таку свободу із пошаною до зовнішніх обрядів,
тому що на Сході Великдень святкувався в інший час, ніж в Римі. Коли дехто став вважати цю різницю за таку, що розділяє Церкву, то його ганили інші, що не є обовязковим дотримуватися однаковості у таких звичаях.
Іриней казав: «Неузгодження в пості не руйнує єдності у вірі», і також один із церковних законів зазначає, що таке неузгодження в людських обрядах не є протиріччям щодо єдності християнського світу.
Навіть більше, 9-а книга Церковної історії збирає багато прикладів несхожих церковних використань і додає корисне церковне спостереження: «Наміром Апостолів було не запровадження свят, а навчання вірі та любові».