вівторок, 20 січня 2015 р.

Сповідання віри - Про владу єпископів

Статті про суперечливі питання, у яких дано перелік зловживань, що виправлені

XXVIII стаття. Про владу єпископів

Багато чого в минулі часи було написано про владу єпископів, і дехто неправильно змішував владу єпископів із владою меча.
Через це необережне непорозуміння виникло багато серйозних воєн, заколотів і повстань. Єпископи під тим приводом, що ця влада була дана їм Христом не лише запровадили нові форми богослужіння і обтяжували сумління правом єпископського відпущення гріхів і анафеми, але вони також насмілювалися садовити на трон і скидати з нього королів та імператорів відповідно до своїх уподобань.
Така наруга вже віддавна засуджувалася вченими та благочестивими людьми в християнському світі.
Через це наші вчителі були змушені заради втіхи сумлінь виділити різницю між духовною і світською владою, мечем і повноваженням, і вони навчали, що і влада, і сила повинні шануватися і поважатися з усім благоговінням, як два найвищих дари Божих на землі.
Наші вчителі обстоюють те, що згідно з Євангелієм, Влада Ключів, або ж влада єпископів, є владою і заповіддю Божою проповідувати Євангеліє, прощати і затримувати гріхи та давати і розподіляти Таїнства.
Тому що Христос послав Апостолів із цією заповіддю: «Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: «Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите,простяться їм, а кому затримаєте,то затримаються!» (Івана 20:21, 23).
[Марка 16:15: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангеліє проповідуйте!»]
Ця Влада Ключів, або ж єпископів, використовується і виконується лише навчанням і проповідуванням Слова Божого та наданням Таїнств (багатьом особам чи окремим, залежно від його покликання). Таким чином передаються не тілесні, але вічні речі та дари, а саме: вічна праведність, Святий Дух і вічне життя.
Ці дари не можуть здобутися ніяким іншим способом, окрім як через проповідування і надавання святих Таїнств, бо св. Павло каже: «Євангеліє...сила Божа на спасіння кожному, хто вірує».
Оскільки ж Влада Церкви, або ж єпископів, обдаровує вічними дарами і використовується та виконується лише через проповідування, то вона зовсім не втручається у світські чи урядові повноваження.
Світська влада має піклуватися справами зовсім іншими від Євангелія. Світська влада не захищає душі, але мечем і фізичними покараннями вона захищає тіло і добро від сили іншиx.
Тому дві влади, духовна і світська, не повинні змішуватися або сплутуватися, тому що духовна влада має завдання проповідувати Євангеліє і надавати Таїнства.
Отже, вона не повинна зазіхати на обовязки інших, не повинна садовити на трон та знімати з нього королів, не повинна скасовувати світські закони чи розхитувати послух до уряду, не повинна приписувати закони світській владі щодо світських справ.
Сам Христос промовив: «Моє Царство не із світу цього»,
і знову: «Хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?»
Павло також писав у Фил. 3:20: «Бо наше громадянство в небі»,
а в 2 Кор. 10:4, 5: «Зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердиньми руйнуємо задуми, і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога».
Таким чином, наші вчителі розрізняють дві влади та обовязки цих двох влад, вказуючи на те, що обидві вони повинні підтримуватися у честі, як найвищі дари Божі на землі.
У випадках, коли єпископи володіють світською владою і мечем, то вони володіють нею не як єпископи Божественним правом, але людським, імператорським правом, що надане Римськими імператорами і королями для тимчасового управління їхніх земель. Така влада не має нічого спільного з Євангельським служінням.
[Тож коли постає питання про юрисдикцію єпископів, то треба відрізняти світську владу від церковної юрисдикції.]
Отже, відповідно до Божественного права єпископським служінням є проповідування Євангелія, прощати гріхи, судити про доктрини та засуджувати доктрини, що суперечать Євангелію і виключати із християнської спільноти безбожних, чия нечестива поведінка є явною. Все це повинне здійснюватися не людською силою, а лише Словом Божим.
Внаслідок цього парафіяльні священики та церкви зобовязані перебувати в послухові до єпископів, згідно з висловом Христовим в Луки 10:16: «Хто слухає васМене слухає».
З іншого боку, якщо вони навчають, установлюють чи запроваджують будь-що суперечливе до Євангелія, то в нас є заповідь у таких випадках слухняними не бути, бо Христос каже в Мт. 7:15: «Стережіться фальшивих пророків».
Св. Павло також пише в Гал. 1:8: «Але якби й ми або Ангел з неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий!»,
а в 2 Кор. 13:8: «Бо нічого не можемо ми проти правди, а за правду».
Знову ж Павло посилається на владу, «якої Господь мені дав на будування, а не на руйнування».
Канонічний закон вимагає те ж саме в частині II, питанні 7, у розділах «Священики» і «Вівці».
Св. Августин також пише у відповіді на листи Петіліана, що не слід слухатися навіть законно обраних єпископів, якщо вони помиляються чи навчають або ж наказують щось протилежне до Божественного Святого Письма.
Яку б іншу владу чи сферу повноважень не мали єпископи в різноманітних питаннях (наприклад, в справах подружжя і в справах про десяту частину), вони мають їх за допомогою людського права. Однак, коли єпископи недбалі у виконанні таких обовязків, то князі зобовязані, подобається їм те чи ні, чинити правосуддя своїм підданим заради миру і запобігання розбрату та безладдя в їхніх землях.
Крім того, точиться суперечка щодо того, чи мають єпископи владу запроваджувати в церквах обряди, чи встановлювати правила щодо їжі, свят та ієрархії духівництва.
Ті, що приписують таку владу єпископам, цитують Христів вислів у Ів. 16:12, 13: «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди».
Вони також наводять у Діях 15:20, 29, де було заборонене споживання крові та задушенини.
Крім того, вони посилаються на той факт, що суботу було змінено на неділювсупереч, як вони кажуть, до Десяти Заповідей. До жодного випадку не апелюється та не форсується так наполегливо, як до зміни суботи, бо таким чином вони бажають відстоювати думку, що влада Церкви є насправді великою, тому що Церква звільнилася від частини і змінила частину Десяти Заповідей.
Щодо цього питання, наші вчителі стверджують, що єпископи не мають влади запроваджувати чи встановлювати будь-що протилежне до Євангелія, як-то було зазначено вище, і як-то навчається канонічним законом через всю девяту Відмінність.
Видання законів, що виходять із особистих точок зору та вимоги їх дотримуватися, щоб добитися відпущення гріхів і здобути благодать, є явно протилежним до Божої заповіді та Слова,
тому що богозневажається слава Христової заслуги, коли ми гадаємо, що за допомогою таких обрядів ми заробимо благодать.
Також очевидним є те, що через таке уявлення людські обряди в християнстві незлічувано помножилися в той час, коли вченню стосовно віри та праведності віри було майже покладено край. Мало не щодня приписувалися нові свята і нові пости, запроваджувалися нові обряди та нові благоговіння перед святими для того, щоб такими ділами заробити благодать і все добре від Бога.
[Таким чином у минулі часи збільшувалися Покаянні Канони, сліди яких ми все ще бачимо у деяких епітиміях.]
Знову ж таки, ті, що запроваджують людські обряди, також діють всупереч Божій заповіді, коли вони приписують гріх їжі, дням і подібним речам та обтяжують християнський світ ярмом такого закону, наче для того, щоб заробити Божу благодать, серед християн слід було б проводити служіння Богові, подібне до служби левитів, і так наче Бог наказав Апостолам і єпископам, щоб те запровадити, як-то про те дехто написав.
Цілком імовірно, що деяких єпископів було введено в оману прикладом із Закону Мойсея.
Результатом було те, що постали незліченні правила, наприклад, що смертельним гріхом є виконувати ручну роботу на свята (навіть, якщо те не спричиняє образи для інших), що смертельним гріхом є пропустити сім годин (канонічні години, або ж сім щоденних годин молитви, приписаних для ченців тощо.Прим. перекладача), що певний вид їжі забруднює сумління, що піст є ділом, що примирює нас із Богом, що у визначеному випадку гріхи не прощаються, допоки прощення не дістається від особи, ким той гріх затримано, незважаючи на той факт, що канонічний закон нічого не каже про затримання вини, а лише говорить про затримання церковної кари.
Звідки єпископи одержали право і владу навязувати такі вимоги християнському світові, щоб спіймати в пастку людські сумління? У Діях 15:10 св. Петро забороняє накладання ярма на шию учнів. І св. Павло сказав у 2 Кор. 10:8, що влада була дана на будування, а не на руйнування. Чому ж тоді вони помножують гріхи такими вимогами?
Крім того, є ясні місця у Святому Письмі, що забороняють запровадження таких правил з метою зароблення Божої благодаті, чи наче вони необхідні для спасіння.
Так св. Павло каже в Кол. 2:16, 17: «Тож хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи,бо це тінь майбутнього, а тіло Христове».
Знову в Кол. 2:20-23: «Отож, як ви вмерли з Христом для стихій світу, то чого ви, немов ті, хто в світі живе, пристаєте на постанови: не дотикайся, ані їж, ані рухай, бо то все знищиться, як уживати його,за приказками та наукою людською. Воно ж має вид мудрости в самовільній службі й покорі та в знесилюванні тіла, та не має якогось значення, хіба щодо насичення тіла».
У Тит. 1:14 св. Павло також забороняє вважати на юдейські байки, ані на накази людей, що від правди відвертаються.
Сам Христос каже про тих, що накладають людські обряди на людей: «Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих» (Мт. 15:14).
Він відкидає таке служіння Богові і каже: «Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем» (Мт. 15:13).
Якщо ж єпископи мають право обтяжувати церкви незліченними вимогами і таким чином ловлять в пастку сумління, чому ж тоді Святе Письмо так часто забороняє створення та дотримування людських правил? Чому ж тоді воно називає їх ученнями диявола? Чи може бути так, що Святий Дух попереджував їх просто так?
Оскільки такі правила, що були запроваджені, як необхідні для того, щоб умилостивити Бога та заслужити благодать, є протилежними до Євангелія, то не є правильним з боку єпископів вимагати такі служіння Богові.
Необхідно зберегти вчення про християнську свободу в християнському світі, а саме, що ярмо закону не є необхідним для спасіння,
як-то св. Павло пише у Гал. 5:1: «Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства». Слід відстоювати головну статтю Євангелія, а саме, що ми одержуємо благодать Божу через віру в Христа без наших заслуг; ми не заслуговуємо її служіннями для Бога, що запроваджені людьми.
Що ж тоді нам казати про неділю та інші подібні церковні постанови та обряди? На це наші вчителі відповідають, що єпископи чи пастирі можуть створювати правила, щоб у церкві все робилося в доброму ладі, але не як засіб здобування Божої благодаті чи заплати за гріхи, а також не для того, щоб обтяжувати людські сумління, розглядаючи це, як необхідні служіння для Бога, і вважаючи гріхом пропускати їх дотримання, навіть якщо те нікому не завдає образи.
Так св. Павло розпоряджається в 1 Кор. 11:5, що жінки повинні покривати свої голови у зібранні. Він також розпоряджається, що проповідники зібрання не повинні говорити всі одночасно, але один за одним, за порядком.
Добре для християнської громади виконувати такі приписи заради любові та миру, слухатися єпископів і парафіяльних священиків у таких питаннях, і дотримуватися правил таким чином, щоб то не завдавало образи іншим, і щоб у церкві не було безладдя та непристойної поведінки.
Однак сумління не слід обтяжувати, стверджуючи, що те необхідне для спасіння чи, що гріхом є того не дотримуватися, навіть якщо тим нікому не завдається образи, так само як і ніхто не повинен казати, що жінка грішить, якщо без образи для інших вона виходить з дому з непокритою головою.
Подібним до цього є й дотримання неділі, Великодня, Пятидесятниці та подібних свят і звичаїв.
Ті, що вважають призначення неділі замість суботи необхідним запровадженням, дуже помиляються,
бо Святе Письмо скасувало суботу і навчає, що після об`явлення Євангелія всі обряди старого закону можуть пропускатися.
Так чи інакше, для того щоб люди могли знати про те, коли вони повинні збиратися, слід було призначити певний день, Християнська Церква для цієї мети призначила неділю, і вона була більш схильною і радою це зробити, щоб люди могли мати приклад християнської свободи, і могли знати, що ні дотримання суботи, ані будь-якого іншого дня не є обовязковими.
Є багато помилкових дискусій про перетворення закону, про обряди Нового Заповіту і про зміну суботи, котрі всі постали з неправдивої та помилкової точки зору, що в християнському світі слід мати служіння Богові, подібні до служінь левитів і юдеїв, і що Христос заповідав Апостолам і єпископам винаходити нові обряди, що були б обовязковими для спасіння.
Такі помилки запровадилися в християнському світі, коли більше не навчалася і не проповідувалася в ясності і чистоті праведність віри.
Дехто сперечається про те, що хоча неділі не слід дотримуватися, як божественного обовязку, все одно слід її дотримуватися, як майже божественного зобовязання, і вони приписують вид і обсяг роботи, що може бути зробленим в день відпочинку.
Чим же є такі дискусії, як не пастками для сумлінь? Бо хоча вони беруться прояснити та помякшити людські правила, не може все ж таки бути поміркованості чи помякшення, допоки залишається і панує та точка зору, що їх дотримання є обовязковим. А ця точка зору залишатиметься, допоки не буде розуміння виправдання вірою і християнської свободи.
Апостоли розпорядилися, щоб утримуватися від крові та задушенини. Хто дотримується нині цієї заборони? Ті, що не дотримуються її не чинять жодного гріха, тому що Апостоли не бажали обтяжувати сумління таким тягарем, але заборонили це лише тимчасово, щоб уникнути образи.
Слід звертати увагу на головну статтю віри, а це не скасовується апостольською постановою.
Навряд чи хоч один стародавній канон дотримується сьогодні відповідно до букви, і багато правил виходять із ужитку день за днем навіть серед тих, що найбільш ревно дотримуються таких обрядів.
Неможливо якось радити чи допомагати сумлінням, допоки не практикуватиметься таке помякшення, коли визнаватиметься, що такі правила не вважатимуться за обовязкові, і що нехтування ними не ранитиме сумлінь.
Єпископи могли б легко підтримувати послух людей, якби вони не наполягали на дотриманні правил, що не можуть бути дотриманими без гріха.
Однак тепер вони надають Таїнство в одній формі та забороняють надавання в двох формах. Знову ж таки, вони забороняють кліру одружуватися, і нікому не дозволяють служити, допоки та людина не поклянеться, що вона не проповідуватиме цього вчення, хоча, поза всяким сумнівом, воно в згоді зі Святим Євангелієм.
Наші церкви не просять про те, щоб єпископи поновляли мир і єдність за рахунок їхньої честі та гідності (хоча в разі потреби це є обовязком єпископів),
але вони лише просять, щоб єпископи послабили певні нерезонні тягарі, що раніше в Церкві не існували і були запроваджені проти звичаю Вселенської Християнської Церкви.
Можливо, для їхнього запровадження були певні підстави, проте вони не пристосовані до нашого часу.
Не можна також заперечувати, що деякі правила було запроваджено через брак розуміння. Відповідно, єпископи повинні бути настільки милостивими, щоб помякшити ці правила, наскільки ці зміни не руйнують єдності християнських церков. Бо ж багато правил, що було винайдено людьми, вийшли з ужитку з плином часу і не є обовязковими, як про те свідчить сам папський закон.
Однак, якщо це неможливо, і їх неможливо переконати в тому, щоб вони помякшили чи скасували людські правила, котрих не можна дотриматися без гріха, то ми зобовязані слідувати за Апостольським правилом, що наказує нам слухатися Бога більше, ніж людей.
Св. Петро забороняє єпископам панувати так, наче вони мають владу примушувати церкви діяти відповідно до волі єпископів.
Не нашим наміром є знаходити шляхи скорочення єпископської влади, але ми прагнемо
і молимось, щоб вони не могли примусити наші сумління грішити. Якщо вони цього робити не хочуть та ігнорують наші прохання, нехай вони подумають про те, яку вони дадуть відповідь перед Господнім лицем за те, що своєю впертістю вони створювали передумови до розколу та схизми, чому вони дійсно повинні були допомогти запобігти.  

Немає коментарів:

Дописати коментар