пʼятниця, 16 січня 2015 р.

Сповідання віри - Про чернецькі обітниці

Сповідання віриСтатті про суперечливі питання, у яких дано перелік зловживань, що виправленіXXVII стаття. Про чернецькі обітниці
Обговорюючи чернецькі обітниці, слід розпочати з думок, що були тут викладені щодо них, яким життям жили в монастирях, і як багато зі щоденних тамтешніх звичаїв суперечили не лише Слову Божому, але й папським канонам.
У часи св. Августина чернецьке життя було добровільним. Згодом, коли спотворилися правдива дисципліна та вчення, було винайдено чернецькі обітниці, і було вжито спробу відновити дисципліну засобом цих покликань, неначе в добре вигаданій вязниці.
Окрім чернецьких обітниць, були введені інші вимоги,
і на багатьох людей були накладені такі пута і тягарі перед тим, як вони досягнуть відповідного віку.
Багато людей вступили в чернецьке життя через незнання, бо хоча вони і не були надто молодими, проте вони не оцінили достатньо або не зрозуміли своєї сили.
Всі ті, що таким чином спіймалися в пастку і заплуталися, були вимушені залишитися там, незважаючи на той факт, що навіть папські канони могли багатьох із них звільнити.
Це все було ще суворіше в жіночих монастирях, ніж у чоловічих, хоча варто було б виявити більше розважливості до жінок, як до слабшої статі.
Така жорсткість і суворість не подобалися також багатьом благочестивим людям у минулому, тому що вони побачили, що і хлопчиків, і дівчаток було вкинено в монастирі, щоб забезпечити їхнє існування. Вони також мусили побачити, в яке зло вилились такі угоди, в яку ганьбу і обтяжені сумління.
Багато людей скаржилися на те, що в цьому серйозному питанні церковні канони суворо не дотримувалися.
Крім того, чернецькі обітниці завоювали таку репутацію, якою, як відомо, багато монахів, навіть невеликого розуму, не були задоволені.
Висловлювалися претензії на те, що чернецькі обітниці були рівними Хрищенню, і що чернецьким життям можна було заробити прощення гріхів і виправдання перед Богом.
І навіть більше,додавалося, що чернецьке життя не лише заробляло праведність і побожність, але й також цим життям дотримувалися приписи та поради, що входять до Святого Євангелія,
і, таким чином, чернецькі обітниці прославлялися більше від Хрищення. Також висловлювалися претензії на те, що більші заслуги можна здобути чернецьким життям, аніж всякими іншими станами життя, що запроваджені Богомчи то пастирем, чи то проповідником, а чи правителем, князем, паном, чи кимось подібним, з яких усі служать у своїх призначених покликаннях відповідно до Божого Слова і заповіді, не приписуючи собі вищої духовності.
Нічого з цього не можна заперечити, бо все це можна знайти в їхніх власних книгах.
Крім того, людина, що таким чином потрапила і заманилася в монастир, мало дізнавалася про Христа. Раніше монастирі були школами Святого Письма та інших галузей навчання, що корисне для Християнської Церкви, так що із монастирів виходили пастирі та єпископи. Але тепер картина змінилася.
Раніше люди збиралися і приймали чернецьке життя, щоб вивчити Святе Письмо, проте нині висловлюються претензії, що чернецьке життя має таку природу, що ним заробляються Божа благодать і виправдання перед Богом. Його навіть називають станом досконалості і вважають набагато вищим за інші стани, що запроваджені Богом.
Все це тут згадано без перекручення, щоб можна було краще збагнути і зрозуміти, про що наші вчителі навчають і проповідують.
З одного боку, щодо тих, хто бажає одружитися, серед нас навчається, що всі ті, хто не підходить до целібату, мають силу, право і повноваження одружуватися, тому що обітниці не можуть знищити Божий порядок і заповідь.
Божа заповідь у 1 Кор. 7:2 проголошує: «Щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка».
Не лише заповідь Божа наполягає на цьому, веде і змушує нас до цього, але й Боже творіння і порядок також спрямовують усіх, що не мають наділеного дару незайманості, до шлюбу особливою дією Божою. Це випливає із слів Самого Бога у 1 М. 2:18: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього».
[Отже, не грішать ті, хто виконує цю заповідь та припис Божий.]
Як можна цьому заперечити? Незалежно від того, як хтось вихвалятиме свою обітницю і обовязок, незалежно від того, як він високо їх прославлятиме, все ж неможливо скасувати Божу заповідь.
Вчені кажуть, що обітниця, зроблена всупереч папському канону, не зобовязує. Наскільки меншими мусять бути їхні зобовязання, законність і сила, якщо вони суперечать Божій заповіді!
Якби не було причин, що дозволяли б відміну зобовязань обітниці, то папи не змогли б відпускати та звільняти людей від такого зобовязання, тому що жодна людина не має права скасовувати зобовязання, що походить від Божественного Закону.
Відповідно, папи добре усвідомлювали, що стосовно таких зобовязань слід проявляти певні помякшення, і часто давали звільнення від них,
як у випадку з королем Арагонським та багатьма іншими. Якщо звільнення дарувалося для виконання тимчасових інтересів, наскільки більше слід дарувати звільнення для потреб людських душ!
Чому ж тоді наші опоненти так наполягають на тому, що обітниці мають дотримуватися без переконання в тому, чи обітниця є належною? Адже обітниця має стосуватися того, що можливе і добровільне, і мусить бути без примусу.
Однак добре відомо, до якої міри постійна цнотливість лежить в межах людської сили і здатності,
і є лише декілька, чи з чоловіків, чи з жінок, що прийняли самі чернецьку обітницю охоче, і після належного розмірковування. Перед тим як прийти до правильного рішення, їх переконували прийняти чернецькі обітниці, а інколи їм те навязували силою чи до того змушували.
Згідно з цим, не є правильним так необачно та наполегливо сперечатися про зобовязання обітниць, оскільки загально припускається, що це все належить до самої природи та характеру обітниці, що вона має бути добровільною, і що вона повинна прийматися лише після належного розмірковування і порад.
Декілька канонів та папських правил скасовують обітниці, що були взятими у віці до пятнадцяти років. Вони дотримуються тієї точки зору, що до цього віку людина не володіє достатнім розумінням, щоб визначити чи встановити порядок свого цілого майбутнього життя.
Інший канон поступається ще кількома роками людській кволості, бо він забороняє прийняття обітниці до вісімнадцятилітнього віку.
На підставі цього застереження більшість ченців мають виправдання і причину для покидання своїх монастирів, оскільки більшість із них вступили в монастир у дитинстві перед досягненням такого віку.
Нарешті, хоча скасування чернецьких обітниць могло осуджуватися, з того не випливає, що шлюб тих, що розірвали їх, має бути розірваним.
Тому що святий Августин у питанні 27, розділі I, книги «Nuptiarum» каже, що такий шлюб не повинен розриватися, а святий Августин не є незначним авторитетом у Християнській Церкві, хоча навіть дехто пізніше вважав інакше, як він.
Хоча Божа заповідь стосовно шлюбу звільняє багатьох від чернецьких обітниць, наші вчителі все ще пропонують більше причин того, чому чернецькі обітниці є такими, що не мають сили. Бо всяке служіння Богові, що вибране та запроваджене людьми для здобуття праведності і Божої благодаті без заповіді і веління Божого, противне Богові і Святому Євангелію та суперечить Божій заповіді. Так і Сам Христос промовляє в Мт. 15:9: «Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей».
Св. Павло також кругом навчає, що не слід шукати праведності в заповідях і служіннях, що запроваджені людьми, але що праведність і побожність в очах Божих приходять від віри і довіря, коли ми віримо, що Бог благодатно приймає нас заради Христа, Свого Єдиного Сина.
Цілком очевидним є те, що монахи навчали та проповідували про те, що їхнє винайдене духовне життя викуповує гріх і здобуває Божу благодать і праведність. Хіба ж не зменшує це слави та честі благодаті Христової та хіба не заперечує це виправдання вірою?
З цього випливає, що такі вже звичні обітниці були недоречним та неправдивим служінням Богові. Отже, вони не є зобовязуючими, тому що
непобожна обітниця, зроблена всупереч Божій заповіді, є такою, що не має сили. Навіть канони навчають, що клятва не може зобовязувати до вчинення гріха.
Св. Павло каже в Гал. 5:4: «Ви, що Законом виправдовуєтесь, полишилися без Христа, відпали від благодаті!»
Подібним чином і ті, що хотіли би виправдатися обітницями полишилися без Христа і відпали від Божої благодаті,
тому що вони відбирають від Христа, Який лише Один виправдовує, Його честь і обдаровують тією честю свої обітниці та чернецьке життя.
Не можна заперечити того, що монахи навчали та проповідували, що вони виправдовуються та здобувають прощення гріхів своїми обітницями, чернецьким життям і обрядами. Власне, вони винайшли ще непорядніші і абсурдніші вимоги, а саме, що вони могли вживати свої добрі діла і щодо інших.
Якби хтось був схильним перерахувати всі ті вимоги з тією метою, щоб докорити їм, то скільки всього було б зібрано, чого соромилися б тепер самі монахи і вони ж ніколи б не бажали, щоб усе те трапилося!
Крім цього всього, вони переконували людей, що винайдені духовним станом ордени є християнською досконалістю.
Звичайно ж, цеперебільшення діл, як засобу для здобування виправдання.
Але ж це не є малою образою в Християнській Церкві, коли народові радять таке служіння Богові, що запроваджене людьми без заповіді Божої, і навчається, що таке служіння виправдає людей перед Богом і зробить їх праведниками. Тому що виправдання вірою, котре має наголошуватися понад усе в Християнській Церкві, затьмарюється тоді, коли людські очі засліплюються ось такою цікавою «ангельською» духовністю та облудою убогості, покірності та цнотливості.
Крім того, затьмарюються заповіді Божі та належне служіння тоді, коли людям кажеться про те, що монахи самі перебувають у стані досконалості. Бо християнська досконалість є в тому, щоб ми боялися Бога відверто усім своїм серцем, і все ж таки мали щиру впевненість, віру та довіря, що заради Христа ми маємо ласкавого та милостивого Бога, і що ми можемо і повинні молитися і просити в Бога того, що ми потребуємо, і з упевненістю очікувати від Нього допомоги у кожному стражданні, повязаному з нашим осібним покликанням та місцем у житті; і водночас робити добрі діла для інших і старанно іти за своїм покликанням.
Правдива досконалість і правильне служіння Богові складається із цього, а не з жебрацтва чи носіння чорних або ж сірих сутан і т. д.
Однак звичайні люди, коли чують, що стан целібату вихваляється понад усяку міру, роблять багато шкідливих висновків із такого хибного захоплення від чернецького життя,
бо ж із цього випливає те, що їхні сумління непокояться через те, що вони одружені.
Коли звичайна людина чує, що лише жебрацтво є досконалим, то вона не впевнена, чи вона може утримувати свої набутки і займатися справою без гріха.
Коли ці люди чують про те, що не мститися є всього-навсього Євангельською порадою, то природньо, що хтось зможе зробити висновок, що не грішним ділом буде мститися поза своєю службою.
Інші все ж гадають, що за когось мститися не є правильним для християн взагалі, навіть в урядові.
Записано багато також прикладів, коли чоловіки залишали своїх дружин і дітей, а також світську службу, щоб знайти прихисток у монастирі.
Це, як вони називають,втеча від світу і пошук більше вгодного Богові життя. Вони не могли зрозуміти, що Богові слід служити виконанням тих заповідей, що дані Богом, а не дотримуванням заповідей, що були винайдені людьми.
Праведний і досконалий спосіб життя спирається на Божі заповіді, з іншого боку, те життя, що не має за собою Божих заповідей, є небезпечним.
Виникла необхідність добре навчити про це людей.
Раніше Жерсон осуджував помилку монахів щодо досконалості і зазначав, що то було новизною в його час говорити про чернецьке життя, як стан досконалості.
Таким чином, є багато безбожних точок зору та помилок, що асоціюються з чернецькими обітницями: що вони виправдовують і роблять праведними людей перед Богом, що вони складають християнську досконалість, що вони є способом здійснення як Євангельських порад, так і Євангельських приписів, і що вони представляють діла надлишкові, що ми їх не зобовязані здійснювати перед Богом.
Оскільки все це хибне, марне і винайдене, то чернецькі обітниці не мають сили.  

Немає коментарів:

Дописати коментар