середа, 14 січня 2015 р.

Сповідання віри - Про сповідь

Статті про суперечливі питання, у яких дано перелік зловживань, що виправлені
XXV стаття. Про сповідь
З нашого боку проповідникам сповідь не була забороненою. Серед нас дотримується звичай не давати Таїнства тим, хто не був попередньо опитаний, і кому не відпущено гріхів.
Водночас цих людей старанно навчається щодо втіхи Слова про відпущення, щоб вони могли цінувати відпущення як велику і дорогоцінну річ.
Не голос чи слово людини, що промовляє його, але Слово Боже, що прощає гріх, бо воно промовлене на місці Бога і Божою заповіддю.
Ми навчаємо з великою старанністю про цю заповідь і Владу Ключів, і про те, яким це утішаючим і необхідним є для нажаханих сумлінь. Ми також навчаємо, що Бог вимагає від нас вірити в це відпущення гріхів, так неначе ми чуємо голос Божий з неба, щоб ми радісно втішалися відпущенням гріхів і знали, що через таку віру ми здобуваємо прощення гріхів.
Раніше проповідники, котрі навчали багато  про сповідь, ніколи і словом не згадували цих необхідних питань, а лише мучили сумління довгим переліком гріхів, спокутами, індульгенціями, прощами і таким іншим.
Багато наших опонентів самі визнають, що ми писали і трактували про правдиве християнське покаяння придатнішим способом, ніж це робилося протягом довшого часу.
Щодо сповіді, ми навчаємо, що нікого не можна змушувати перераховувати гріхи детально, бо це неможливо.
Як промовляє Псалмоспівець: «А помилки хто зрозуміє?» А Єремія також каже: «Серце найлукавіше над все та невигойне – хто пізнає його?» Наша жалюгідна людська природа так глибоко занурена в гріхи, що вона неспроможна збагнути чи пізнати їх усіх,
і якби нас слід було лише позбавляти від тих гріхів, що ми можемо їх перерахувати, то це нам мало чим би допомогло. Через це не слід змушувати людей давати детальний звіт про їхні гріхи.
Що це було також точкою зору, можна помітити в Dist.1, De Poenitentia.
Де наводяться ці слова Івана Золотоустого: «Я не кажу про те, що ви повинні себе виставляти на людях, чи звинувачувати себе перед  іншими, але слухати пророка, що промовляє: «На Господа здай дорогу свою». Тож сповідуйся Господу Богові, вірному судді, у своїй молитві, розповідаючи Йому про свої гріхи не язиком, а сумлінням своїм». Тут можна ясно побачити, що Золотоустий не вимагає детального перерахування гріхів.
Нотатка на полях в De Poenitentia також згадує, що така сповідь не заповідається у Святому Письмі, але була запроваджена Церквою.
І все ж таки проповідники з нашого боку старанно навчають, що слід зберігати сповідь заради відпущення гріхів (що є головною і найважливішою складовою), для втіхи нажаханих сумлінь сумлінь, а також з інших причин.

Немає коментарів:

Дописати коментар