середа, 5 листопада 2014 р.

Сповідання віри - Про шлюб священиків

Сповідання віри

Статті про суперечливі питання, у яких дано перелік зловживань, що виправлені

XXIII стаття. Про шлюб священиків

Серед усіх людей високих і низьких станів, висловлювалося голосне незадоволення всім світом щодо очевидної аморальності та розбещеного життя священиків, котрі не змогли залишитися непорочними і зайшли так далеко, що замішані в огидні пороки.
[Прим. редактора - В латинському виданні тут наводяться слова Папи Пія, які в німецькому виданні подано нижче.]
Для того, щоб уникнути такого непристойного каменя спотикання, перелюбу та іншої розпусти, деякі із наших священиків вступили до шлюбу. Причиною цього вони вказують те, що вони були змушені зробити цей крок через велику потребу їхнього сумління, особливо, коли Святе Письмо ясно стверджує, що стан шлюбу було запроваджено Господом Богом для того, щоб уникнути аморальності, бо Павло каже:
«Але щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою» (1 Кор. 7:2), і знову: «Нехай одружуються, бо краще женитися, ніж розпалятися» (1 Кор. 7:9).
Навіть більше від того, коли Христос сказав у Євангелії від святого Матвія 19:11: «Це слово вміщають не всі», то Він зазначив, що лише деякі люди мають дар проживання в целібаті, а Він, звичайно, знав людську природу. Відповідно до 1 М. 1:27, Бог створив людину чоловіком і жінкою.
Досвід ясно показав, чи то в людській силі та здатності без особливого дару чи ласки Божої, засобами людських намірів та обітниць, вдосконалити чи змінити творіння Боже, верховного Владики.
Що доброго з того вийшло? Який чесний і цнотливий спосіб життя, яка християнська, чесна і шаноблива поведінка зявилися в багатьох випадках? Добре відомо, яких жахливих мук і страшного неспокою сумління багато людей пережили через це на своїх смертних ложах, і багато самі це визнали.
Оскільки Боже Слово і заповідь не можуть бути зміненими ніякими людськими обітницями чи законами,
то через ці причини наші священики та інший клір одружилися.
3 історії та з писань отців можна довести, що в Християнській Церкві віддавна існував звичай, що священики та диякони одружувалися.
Так Павло в Першому посланні до Тимофія 3:2 говорив: «А єпископ має бути бездоганний, муж однієї дружини».
У Німеччині лише 400 років тому священиків стали силою змушувати давати обітницю целібату.
В той час цьому був такий серйозний і суворий опір, що архієпископ Майнцький, котрий видав новий папський декрет, був мало що не вбитий під час повстання всього духівництва. Декрет щодо целібату втілювався у життя так жорстоко і немилосердно, що Папа в той час не лише заборонив майбутні одруження священиків, але й також розірвав шлюби, що вже тривали довго. Звичайно, що то було не лише проти всіх Божественних природних і громадянських законів, але й цілком протилежним і супротивним до канонів, що їх папи самі створили, і до рішень найважливіших церковних соборів. Багато визначних і розумних людей високого стану висловлювали подібні точки зору і побоювання, що такий запроваджений силою целібат і така заборона шлюбу (що його Бог Сам запровадив і залишив людині вибирати) ніколи не приведе ні до чого доброго, але радше надасть привід для багатьох великих і лихих пороків і багатьох скандалів. Навіть один із пап, Пій II, як-то видно з його біографії, часто говорив і дозволяв, щоб його цитували, що, очевидно, є певні причини для заборони шлюбу кліру, однак є і важливіші, кращі та вагоміші причини для дозволу на їх одруження. Нема жодного сумніву в тому, що Пій II, як розважливий і розумний чоловік, зробив цю заяву через серйозні побоювання.
Тож у вірності до Вашої Імператорської Величності, ми уповаємо на те, що Ваша Величність, як найславетніший християнський імператор, ласкаво прийме до уваги той факт, що в цей останній час, про який пророкує Святе Письмо, світ стає все гіршим, а люди слабшими і немічнішими. Отже, найнеобхідніше і корисно, і по-християнськи визнати цей факт для того, щоб заборона шлюбу не спричинила гірших і ганебніших розпусти та пороків у німецьких землях. Ніхто не здатний змінити чи влаштувати все краще чи мудріше від Бога Самого,
Котрий запровадив шлюб, щоб допомогти людській немочі і запобігти блудові.
Стародавні канони також вказують, що часом необхідно послаблювати суворість і жорсткість через людську слабкість для того, щоб запобігти та уникнути гіршого. У цьому випадку послаблення було б і християнським, і дуже необхідним. Якої шкоди може завдати Християнській Церкві в цілому шлюб священиків і кліру, а особливо пастирів і інших, що покликані служити Церкві?
Якщо ця важка заборона шлюбу триватиме довше, то в майбутньому може бути нестача священиків і пастирів.
Як бачимо, твердження про те, що священики та клір можуть одружуватися, основане на Божому Слові та заповіді. Крім того, історія показує, що вже були священики одруженими, і що обітниця целібату була причиною багатьох страхітливих і нехристиянських учинків, багатьох перелюбів, і таких жахливих, вражаючих і нечуваних блудодійств, що навіть деякі чесні люди серед кафедрального кліру та деякі з курії в Римі часто визнають це і жаліються, що такі пороки серед духівництва через їхню мерзотність і поширення викликають гнів Божий. Тож варте співчуття те, що християнський шлюб був не лише заборонений, але й у багатьох місцях суворо карався, начебто то був великий злочин,
незважаючи на той факт, що у Святому Письмі Бог заповідає, щоб шлюб дотримувався у пошані.
Тож шлюб також прославлявся в імператорських законах і у всіх державах, дезакон і справедливість.
Лише в наш час таки починають переслідувати невинних людей лише через те, що вониодруженіі особливо священики, яких треба щадити понад усіх. Це не тільки суперечить Божественному закону, але й церковному канонові.
У Першому посланні до Тимофія 4:1, 3 Павло називає вчення, що забороняє шлюб, наукою диявольською.
Сам Христос стверджує, що дияволдушогуб споконвіку (Iвана 8:44). Ці два твердження добре підходять одне одному, бо то має бути наука диявольська, що забороняє шлюб, а потім сміливо підтримує таке вчення проливанням крові.
Однак, як жоден людський закон не може змінити чи відмінити заповідь Божу, так і ніяка обітниця не може змінити заповіді Божої.
Тож святий Кіпріан запропонував пораду, що жінки, котрі не можуть дотримуватися своєї обітниці цнотливості, повинні виходити заміж. Він писав у своєму одинадцятому листі: «Якщо ж вони не бажають чи не в змозі дотриматися своєї цнотливості, то для них краще одружитися, аніж впадати у вогонь через свої пожадливості, і, крім того, вони не повинні давати своїм братам і сестрам нагоди для провини».
Крім того, всі церковні канони виявляють велику поблажливість і справедливість щодо тих, хто прийняв обітницю в юності, а більшість священиків і монахів вступили в свої стани через незнання, коли вони були юними.

Немає коментарів:

Дописати коментар